Математична компетентність

"Математична компетентність" 

на уроках Захисту України

Уміння:

моделювати бойові ситуації та розкривати, основні події в процесах ведення збройної боротьби;

розв’язувати вогневі задачі на ураження  противника, як процес знищення цілей вогнем з різних видів зброї;

проводити розрахунки для прогнозування можливих результатів бойових дій;

визначати вихідні установки прицілу та точки прицілювання з урахуванням відстані до цілі і її розмірів.

визначати відстані на місцевості за лінійними розмірами предметів чи безпосереднім проміром (пари кроків);

використовувати математичні методи під час виносу точки прицілювання з урахуванням бокового вітру чи під час руху цілі;

розраховувати бойові можливості підрозділів, щодо ураження противника під час різних способів ведення бою;

здійснювати підрахунок та аналіз частоти серцевих скорочень у стані спокою та під час фізичних навантажень;

визначати сторони горизонту за компасом та годинником, вміти надавати інформацію про своє місцезнаходження.

Ставлення:

усвідомлення важливості математичних знань та математичного мислення під час постановки чи виконання завдань з розділів програми (вогнева, прикладна-фізична, домедична та тактична підготовки і військова топографія)

Навчальні ресурси:

рішення вогневих задач, визначення відстаней за допомогою лінійних розмірів, визначення бойових можливостей підрозділів, рух за азимутом, визначення життєвих показників людини

ДОМЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ТЕРМІНАЛЬНИХ СТАНАХ
З ОСНОВАМИ РЕАНІМАЦІЇ

План семінарського заняття (навчальні питання):

1. Первинний огляд постраждалого. Виявлення життєвих показників.
2. Загальні уявлення про смерть - характеристика термінального стану, клінічної  та біологічної смерті. Орієнтуючі (вірогідні) та достовірні ознаки смерті.
3. Поняття про серцево-легеневу реанімацію (СЛР), можливості реанімації в залежності від часу, що минув з моменту припинення серцевої діяльності та дихання та її загальні правила.
4. Критерії ефективності та припинення реанімаційних заходів.

Ключові теоретичні поняття

Перш ніж приступити до надання першої медичної допомоги необхідно оцінити загальний стан потерпілого:

• встановити місце поранення (груди, живіт, голова, кінцівки),
• виявити характер ушкоджень (рана, перелом),
• визначити тяжкість загального стану (наявність або відсутність пульсу, свідомості, дихання, серцебиття, наявності кровотечі.

Залежно від отриманих ушкоджень проводять черговість необхідних заходів з надання першої допомоги.
Пульс визначають у тих місцях тіла, де великі артерії лежать близько до його поверхні:

• з боків шиї,
• у середній частині внутрішньої поверхні плеча,
• в середній третині внутрішньої сторони стегна.

Якщо дихання у здорової людини становить 16-20 вдихів і видихів на 1хв, то у людей, які отримали травму, воно буде іншим - слабким і частим.
При значній кровотечі, одяг потерпілого швидко просочується кров’ю. Ця ознака свідчить про те, що потрібно швидко застосувати заходи для її зупинки.
При ушкодженні голови можуть утворюватися відкриті переломи кісток склепіння черепа з кровотечею, або - основи черепа без зовнішніх ушкоджень. Але, в безпосередній близькості від основи черепа, в області довгастого мозку, розташовані життєво важливі центри, які керують функцією кровообігу, дихання та іншими. Запідозрити наявність цих тяжких ушкоджень можливо по кровотечі з вух, носа, рота.
При важкій травмі органів грудної клітини з’являються сильні болі в грудях, задишка, іноді - кровохаркання, посиніння шкіри обличчя, утруднення дихання, підвищення частоти пульсу.
Закрита травма живота обумовлює різку болючість при доторканні до передньої черевної стінки. При цьому черевна стінка, як правило, сильно напружена і нерухома при диханні, також може спостерігатися нудота і блювота.
При переломі хребта з’являється чітко обмежена болюча ділянка при пальпації тих чи інших хребців. Якщо зламаний хребець зміщується і тисне на спинний мозок - виникає параліч кінцівок і втрата в них чутливості. При підозрі на перелом хребта, навіть за відсутності паралічу, не можна ставити хворого на ноги або садити, так як при підйомі може настати зміщення хребців з миттєвим розвитком паралічу.
При переломах кісток тазу натиснення викликає різкий біль, особливо на обидві сторони бічних відділів тазу. При цьому потерпілий часто лежить з напіврозведеними і напівзігнутими ногами і відірвати випрямлену ногу від землі не може (симптом прилипання п’яти).
У літній час потерпілого необхідно роздягнути або роззути. При ушкодженні рук одяг знімають спочатку зі здорової руки, а потім з хворої, щоб заподіювати менше болю. Штани знімають одночасно з обох ніг. Взимку, щоб уникнути переохолодження, потерпілого не роздягають, а одяг на пошкодженій ділянці для огляду рани розрізають або розривають.
При транспортуванні потерпілого слід забезпечити максимально можливий спокій травмованої частини тіла. Самостійне пересування протипоказано при пошкодженнях хребта, тазу, грудної та черевної порожнин.
Для забезпечення правильного дихання потрібна скоординована робота органів, системи дихання, системи кровообігу, нервової системи та опорно-рухового апарату. Будь-які травми чи захворювання, що призводять до порушення функцій цих систем, можуть спричинити розлади дихальної діяльності.
При зупинці дихання припиняється постачання киснем організму внаслідок чого припиняється діяльність усіх систем організму. За відсутності кисню протягом 4-6 хвилини клітини починають відмирати. При кисневому голодування протягом 10 хвилин і більше настає незворотне ушкодження мозку.
Основні причини виникнення дихальних розладів: сторонні тіла у верхніх дихальних шляхах, бронхіальна астма; серцева недостатність; пневмонія; обструктивний бронхіт; удар електричного струму; утоплення; травма голови, грудної клітини чи легенів; анафілактичний шок (крайній ступінь тяжкості алергічної реакції); отруєння.
У дорослих сторонні тіла потрапляють у дихальні шляхи найчастіше при прийомі їжі. У дітей і немовлят можливе потрапляння в дихальні шляхи дрібних предметів, якими дитина бавиться (ґудзики, насіння, дрібні деталі іграшок та ін.).

Ознаки порушення прохідності дихальних шляхів:

• при збереженій свідомості: сильний кашель, постраждалий хапається за горло, не може говорити, обличчя синіє;
• за відсутності свідомості: постраждалий не дихає, синє обличчя, повітря не надходить до легенів при спробі провести штучне дихання.

Перша допомога при наявності стороннього тіла у верхніх дихальних шляхах - якнайшвидше забезпечити прохідність дихальних шляхів.
Метод Хаймліка – енергійні поштовхи в живіт (стороннє тіло виштовхується з дихальних шляхів, як пробка з пляшки). Метод не застосовують до гладких людей, вагітних жінок і дітей віком до одного року. Послідовність дій:

• станьте позаду постраждалого й охопіть його за талію;
• стисніть руку в кулак;
• притисніть кулак з боку великого пальця до постраждалого в місці трохи вище від пупка та нижче за кінець грудини постраждалого;
• охопіть кулак долонею другої руки;
• зробіть серію з 4-5 різких поштовхів в живіт у напрямку знизу-доверху, спереду-усередину.

Стискання грудної клітини:

• станьте позаду постраждалого та охопіть грудну клітку, просунувши руки під пахви людини;
• розмістіть ваш кулак у центр грудини постраждалого (не на ребра і не на нижню частину грудини);
• охопіть кулак долонею другої руки та зробіть енергійне стиснення грудної клітини.

Якщо ви подавилися, а поруч нікого немає, можна перехилитися через який-небудь твердий предмет (спинку стільця, поручні чи раковину), надавлюючи таким чином собі на живіт.
При потраплянні стороннього тіла у верхні дихальні шляхи немовляти слід вдатися до таких дій:

• підтримуючи голівку та шию немовляти поверніть його обличчям донизу так, щоб голівка перебувала нижче від тулуба (для цього покладіть дитину собі на передпліччя чи стегно);
• основою долоні зробіть п’ять енергійних постукувань між лопатками немовляти;
• за відсутності ефекту від попередніх заходів поверніть немовля на спину та покладіть собі на коліна (рівень голівки нижчий за рівень тулуба);
• вказівний і середній пальці розмістіть на грудині так, щоб вони перебували на відстані одного пальця нижче від уявної лінії, що проходить між сосками немовляти;
• проведіть серію з п’яти різких поштовхів у грудину на глибину приблизно 2 см.

Клінічними спостереженнями доведено, що навіть після тривалого припинення кровообігу діяльність серця можна відновити. Якщо реанімаційні заходи здійснити протягом найближчих 4-5 хвилин після припинення кровообігу, надалі можливе повне видужання; коли ж через більш тривалий період, то хоча діяльність серця і вдається відновити, можуть настати незворотні зміни у вищих відділах центральної нервової системи. Виділяють два види термінальних станів, що виникають після припинення кровообігу.
Клінічна смерть – стан, при якому зміни в життєво важливих органах і системах ще мають зворотний характер. Клінічна смерть – це перехідний період між життям і смертю. Коли в організмі настають незворотні зміни, настає біологічна смерть. Після припинення кровообігу ці зміни відбуваються в клітинах центральної нервової системи, особливо в корі головного мозку (декортикація), пізніше гинуть клітини в інших відділах головного мозку (децеребрація).
До явних (достовірних) ознак біологічної смерті належать: помутніння рогівки та її висихання, поява симптому «кошачого ока» (при бічному здавлювання очного яблука зіниці звужуються до вертикальної щілини), трупне заклякання та трупні плями, які утворюються через деякий час після смерті в розташованих нижче ділянках тіла і відрізняються від синців тим, що не зникають при натисканні на них. За наявністю цих ознак проведення оживлення недопустиме.
До орієнтуючих (вірогідних) ознак клінічної смерті відносять: відсутність дихання, ознаки припинення кровообігу та відсутність рефлекторної діяльності організму людини.
Ознаки припинення дихання: відсутність рухів грудної клітки, ознак руху повітря через ніс і рот.
Ознаки припинення кровообігу: відсутність пульсу на сонній і стегновій артеріях, сірувато-блідий або синюшний колір слизових оболонок та шкіри.
Ознаки відсутності рефлексів: непритомність, розширення зіниць та відсутність їх реакції на світло.
Наявність ознак припинення кровообігу чи дихання є показаннями для проведення серцево-легеневої реанімації.

Послідовність заходів серцево-легеневої реанімації:

• забезпечення прохідності дихальних шляхів;
• штучна вентиляція легенів методом з рота в рот або з рота в ніс;
• непрямий масаж серця в поєднанні зі штучною вентиляцією легенів.

Забезпечення прохідності дихальних шляхів:

• покласти потерпілого на спину на тверду поверхню;
• голову максимально закинути назад;
• висунути нижню щелепу вперед і, надавлюючи на підборіддя, розкрити рота;
• очистити серветкою ротову порожнину від слини чи блювотних мас.

Штучна вентиляція легенів ( проводиться тільки після забезпечення прохідності дихальних шляхів):

• на відкритий рот потерпілого покласти в один шар серветку (носову хустку);
• затиснути ніс потерпілого, зробити глибокий вдих, щільно притиснути свої губи до губ потерпілого для створення герметичності, із силою вдути повітря йому в рот - грудна клітина потерпілого повинна при цьому підійматися.

Повітря вдмухують із частотою 16-18 разів у хвилину до появи самостійного дихання. Немовлятам вдування повітря роблять одночасно в рот і ніс.
При пораненнях щелепи штучне дихання слід проводити методом «рот в ніс». Рот потерпілого при цьому потрібно закрити.
Можна користуватися також іншим методом проведення штучної вентиляції - способом Сильвестра: потерпілий лежить на спині; той, хто надає допомогу, встає на коліна біля його голови, бере обидві його руки за передпліччя та різко підіймає їх, далі відводить назад за себе та розводить у боки (так робиться вдих); потім зворотним рухом передпліччя постраждалого кладуть на нижню частину грудної клітки та стискають її (відбувається видих).
Непрямий масаж серця:.

• потерпілого кладуть на спину на тверду поверхню;
• встають ліворуч від потерпілого та кладуть долоні одна на одну на ділянку нижньої третини грудини;
• не згинаючи рук у ліктьових суглобах, налягаючи усім тілом, своєю вагою натискають на грудину з частотою 100-120 разів на хвилину. Передня стінка грудної клітки повинна зміщуватися на глибину 5-6 см;

Дітям віком до 10-12 років непрямий масаж серця роблять тільки однією рукою. Маленьким дітям непрямий масаж серця роблять натисканням на грудину не долонями, а пальцями.
Коли серцево-легеневу реанімацію проводить один рятівник після кожних 2 вдувань повітря слід зробити 30 надавлювань на грудину. Якщо ж реанімацію здійснюють два рятівника, один із них проводить штучну вентиляцію легенів, а другий - непрямий масаж серця (після одного вдування повітря роблять до 15 надавлювань на грудину).  Правильність виконання масажу серця контролює той, хто робить штучну вентиляцію легенів за наявністю пульсуючих поштовхів на сонній або стегновій артеріях, синхронних із надавлюванням на грудину.
Масаж серця та штучну вентиляцію легенів потрібно продовжувати до відновлення діяльності серця. У тих випадках, коли з’являються достовірні ознаки біологічної смерті, або, протягом 30-40 хвилин, незважаючи на правильно здійснювану реанімацію, ознаки клінічної смерті зберігаються, а спеціалізовану бригаду швидкої допомоги неможливо викликати (в умовах віддаленої місцевості), реанімацію припиняють.

Орієнтовний перелік питань для контролю самостійної роботи:

1. Що розуміють під поняттям «термінальний стан»?
2. Що слід робити при наявності людини у стані клінічної смерті?
3. Що відноситься до стадій термінального стану?
4. Як повинна проводитись первинна (елементарна) серцево-легенева реанімація?
5. Чим характеризується передагонія?
6. Що є показанням до проведення непрямого масажу серця?
7. Які симптоми відносяться до ознак агонії?
8. Що включає перший, негайний, етап серцево-легеневої реанімації?
9. Визначальними критеріями клінічної смерті є:
10. Де слід розташовувати руки для проведення непрямого масажу серця?
11. Що таке клінічна смерть?
12. Для ефективного забезпечення штучного кровообігу частота натискувань при закритому масажі серця повинна становити:
13. До ознак біологічної смерті відносяться такі:
14. Сила натискувань під час проведення закритого масажу серця повинна забезпечувати:
15. Ознаками зупинки кровообігу є:
16. Співвідношення між частотою вдихів та натискувань на грудну клітку при одноособовій допомозі повинна бути:
17. Під магістральними артеріями слід розуміти:
18. Щоб запобігти западанню язика та обтурації ним дихальних шляхів слід:
19. Клінічна смерть в середньому триває:
20. Реанімацію слід проводити до:

Теми реферативних робіт:

1. Поняття про смерть. Основи танатології.
2. Порушення гомеостазу при термінальному стані.
3. Руйнівні та консервуючі пізні трупні зміни.
4. Основні причини гострої зупинки дихання.
5. Гостра судинна недостатність.